Мой друг, милый мой друг! Как можно, чтобы я жила именно теперь, когда я знаю другую жизнь? Я видела тебя и раньше, но не так прозрачно, а теперь я иду к тебе, как заплаканный ребёнок идёт в объятия того, кто его приголубит… Только с тобой я не одинокая…
Фантазiя! Ти сило чарiвна,
Що збудувала свiт в порожньому просторi,
Вложила почуття в байдужий промнь зорi,
Що будиш мертвих з вiчного iх сна,
Життя даеш холоднiй хвилi в морi!
Де ти, фантазiе, там радощi й весна.
Тебе вiтаючи, фантазiе ясна,
Пiдводимо чоло, похилене в горi.
Фантазiе, богине легкокрила,
Ти свiт злотистих мрiй для нас одкрила
I землю з ним веселкою з’днала.
Ти свiтове з’днала iз таемним…
Якби тебе людська душа не знала,
Було б життя, як темна нiч, сумним.
Горит мое сердце - горячая искра
Печали зажглись, опалили меня,
Так что ж я не плачу, так что же слезами
Залить не спешу ее злого огня?
Душа моя плачет в тоске неизбывной,
Но слезы не льются потоком живым,
До глаз не доходят горючие слезы,
Печаль осушает их зноем своим.
Хотела бы выйти я в чистое поле,
К земле припадая, прижаться бы к ней
И так зарыдать, чтоб услышали звезды,
Чтоб мир ужаснулся печали моей.
Леся Украинка
Contra spem spero!
(перевод с украинского: Энни. Аня и моя мама)
Прочьте мысли, вы тучи осенние!
Ведь теперь весна злАтая
Или так, в грусти, без рвения,
Проведу молодые года?
Нет! сквозь слезы хочу я смеяться,
Среди горя песнь напевать,
Без надежды, все ж не теряться
Жить хочу! Вон, думы, опять!
На убогом, сухом перелазе
Буду яркие сеять цветы,
Буду сеять цветы среди грязи,
Буду лить на них слезы беды.
И от слез тех горячих растает
Та кора, что холодна, крепка,
Может цвет возбуяет- настанет
И моя молодая весна.
Я на гору крутую, великую
Буду камень большой подымать.
Неся вес, не буду поникшею,
Буду песню души воспевать.
В долгу, темную ночку невидную
Не смокну я глаза ни на миг
Я искать буду звездочку дивную
Что укажет на путь от мест сих
Да! Сквозь слезы хочу я смеяться,
Среди горя песнь напевать!
Без надежды, все ж не теряться
Буду жить! Вон, думы, опять!
СОNТRА SРЕМ SРЕRО!
Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!
Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.
І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть - і настане
Ще й для мене весела весна.
Я на гору круту крем яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей -
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!
2 травня 1890 р.
Як дитиною, бувало,
Упаду собі на лихо,
То хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо.
«Що, болить?» - мене питали,
Але я не признавалась -
Я була малою горда, -
Щоб не плакать, я сміялась.
А тепер, коли для мене
Жартом злим кінчиться драма
І от-от зірватись має
Гостра, злобна епіграма, -
Безпощадній зброї сміху
Я боюся піддаватись,
І, забувши давню гордість,
Плачу я, щоб не сміятись
«Як дитиною, бувало…»
.
Як дитиною, бувало,
Упаду собі на лихо,
То хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо.
.
«Що, болить?» - мене питали,
Але я не признавалась -
Я була малою горда, -
Щоб не плакать, я сміялась.
.
А тепер, коли для мене
Жартом злим кінчиться драма
І от-от зірватись має
Гостра, злобна епіграма, -
.
Безпощадній зброї сміху
Я боюся піддаватись,
І, забувши давню гордість,
Плачу я, щоб не сміятись.
.
2.02.1897
Я бачила, як ти хиливсь додолу,
Пригнічений своїм важким хрестом,
ти говорив: «я втомлений… так…справді.
Я дуже втомлений. боротися?Навіщо?
я одинокий.і…нема вже сили».
Ти говорив так просто і спокійно,
щось в голосі тремтіло, мов сльоза,
як завжди… Я стояла біля тебе,
не зважилась ані за руку взяти,
ані схилитись до твого чола,
ані тебе підвести…Я дивилась,
як ти хилився під своїм хрестом.