Як дитиною, бувало,

Упаду собі на лихо,
То хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо.

«Що, болить?» - мене питали,

Але я не признавалась -
Я була малою горда, -
Щоб не плакать, я сміялась.

А тепер, коли для мене

Жартом злим кінчиться драма
І от-от зірватись має
Гостра, злобна епіграма, -

Безпощадній зброї сміху

Я боюся піддаватись,
І, забувши давню гордість,
Плачу я, щоб не сміятись