- Внучок, ты чи пидрис?
- Сам ты чипидрис, диду.
Я люблю такi лiтнi ночi
Я тодi все згадати хочу -
В небо дивлюсь, тодi до мене
Думки сходяться… Всi про тебе
Роздивляюсь я яснi зорi
Не щастить менi у любовi -
Доля нас розлучила з тобою
От такою чудною порою…
Тихо скрипне верба стара
I чому знову я одна?
Я згадаю знов про той час
Коли доля знайомила нас…
Ближче я пiдiйду до рiки
В травах десь загубились стежки…
Ще недавно ми разом з тобою
Рахували на небi зорi…
Срiбний мiсяць в воду задивився…
Хочу я щоб менi ти приснився
Щоб у снi торкнутись рукою
I на вiки бути з тобою.
От i сонце yже встае
Та надiя моя жие
Тiльки раз ще зустрiтись з тобою
От такою чудною порою…
Пробач менi за те, що я була з тобою,
Пробач за те, що одного тебе люблю,
Пробач менi, що я кохання свое
Через вiки, роки, столiття пронесу.
Пробач за тi слова, що не сказала
Пробач, що мрiями про тебе я живу
Пробач, тодi одного я не знала -
Що я тебе уже не розлюблю…
Пробач, що я живу лише тобою,
Пробач, що далi житиму тобi…
Пробач, за сльози що лились рiкою
В самoтностi, в нiмi пiтьмi…
Пробач, за погляд i усмiшку,
За душу, що вiдкрила лиш тобi,
Пробач, що були разом зовсiм трiшки…
Пробач менi за те, що не змогла пробачити собi…
Життя як марафон -
Бiжиш, спiшиш i не встигаеш…
Робота, дiм, сiм’я i знов
Все навкруги, все повторюеш,
Для себе часу не знайшов.
Та зупинись… Куди? Для чого?
Чому весь час кудись бiжиш?
Тобi ще тридцять, ще встигаеш,
Ти зупинись хоча б на мить…
Подумай, навкруг роздивися,
Куди ти бiг, чому спiшив…
А може в повсякденнiм шумi
Ти щось важливе пропустив…
Ти так далеко i нiби близько,
Нiби як небо - високо й низько
Живу, чекаю у снах що ночi
Прийдеш - подивлюсь тобi у очi…
Дзвоню. Дiджингл менi спiваe…
Ваш абонент не вiдповiдаe…
Скупе словечко у есемесцi -
«Нема часу, звiльнюсь - напишу»
Чекаю знову, пишу на вайбер
У дiалогах часи минають…
Стандартнi фрази - немаe часу
А почуття тим часом гаснуть…
Хiба так важко знайти хвилину
Щоб заспокоть близку людину…
Дзвоню i фраза стандартна знову
Звязок вiдсутнiй - i вся розмова.
В чеканнi знову часи минають
Чомусь так важко менi, не знаю…
Для чого трачу часи на тебе
Звязку немаe - то i не треба…
Якщо захочеш - можливiсть знайдеш…
Якщо не хочеш - причину шукаeш…
Сiра буденнiсь днiв повсякденних
Так хочеться сонця, весни i тепла
Чомусь з сивим смутком подивлюсь у небо
А там тiльки хмари i сонця нема
Думки пропливають одна за одною…
Робота, турботи, i часу нема
Чомусь спiшимо i не бачим довкола
Що щастя десь поряд, отут. у ногах…
Так хочеться просто людськоi турботи
Уваги побiльше i слiв теплоти…
I днi так проходять вiвторок, субота,
Живемо, не бачим довкола краси.
Жорстокi обставини знов нагадають
Цю iстину я в головi прокручу
Нiчого важливим довго не буваe…
Життю треба радiти сьгоднi i тут!
Вiн для мене eдиний
i не треба вже iнших
Чоловiк мiй коханний
Мое щастя найбiльше.
Подивлюсь в його очi
Утоплюсь в них, як в морi
Ця людина найближча
I у радiсть i в горi
Непомiтно йдуть роки
Але ми завжди разом
Я йому присвящаюсь
i думками i снами
Я його не покину
I не зраджу нiколи
Вiн для мене найкращий
I у радсть i в горi
Обiйме мене нiжно
Так приeмно, як вперше
Тепло пiде по тiлу
I не треба вже iнших
I не вiрте нiкому
Що кохання проходить
Якщо любиш насправдi
То нiщо не зашкодить…
Я так сумую за тобoю
Ти не приходиш вже у сни…
У серцi тихою журбою
Застигли спогади весни…
Ти не кохав мене нiколи
А я, немов би не своя
Чекала ночi, щоби знову
Зустрiтися з тобою в снах…
Я так сумую за тобою
Ти нiби й близький i чужий
У сни звала тебе з собою…
А ти до мене йти не хтiв…
Я вiдчувала теплий подих,
Обiйми нiжнi i мiцнi,
I погляд тих очей холодних
Навки серце занiмив…
Я так сумую за тобою
Незнаю, що в тобi знайшла.
Але коли живу любов’ю
В моiй душi живе весна…
Тост:
За шалене кохання, з неймовiрними пестощами, в карколомних позах i без наслiдкiв!
Так тихо в душi завиваe печаль
Але хочеться щось безумне творити…
У чашцi паруe ще гарячий чай…
Менi би думками десь в небо летiти…
Банальнi подii добавлять журби
I днiв повсякденний смуток не грie
А так би хотiлось послухать казки
Що хтось там i десь про тебе ще мрie…
Щоденно проходимо мимо подiй
Завжди спiшимо, почуття не шануeм
Та з часом збагнемо що щастя у тiм…
Що просто крiм себе нiкого не чуeм…
Думки на вiдстанi… Серце до тебе…
Думаю, думаю… Що то даe?
Сни на пiв соннi, ночi безсонi…
Сниться… чи може поряд вже ти…
Думки на вiдстанi… Серце до тебе…
Любиш - не любиш… все це дарма.
Хтось менi скаже, хто я для тебе? -
Просто знайома… Знаю сама…
Просто забути. .що тобi з того?
Серце холодне тебе не болить…
Як менi бути? Просто забути…
От як би просто це можна зробить…
Думаю… Думаю… Може вже сниться
Вже я не знаю де сон, де буття.
Хай вже цей сон весь в туман розтвориться…
Може так краще, таке вже життя…
Ти не любиш мене i нiколи любити не будеш.
I заставить не в силах нiхто, знаю я, знаeш ти…
Та чому, аж до болю у серцi мурашки по шкiрi?
Що зробити менi, щоб забути тебе на завжди?
I немаe ненавистi, навiть натяку злостi,
Розумiю свiдомо - я не буду нiколи твоя.
Та чомусь пролiтають думки у тривозi…
За тобою сумую, сама не своя…
Я з тобою тепер вже ненавиджу ночi -
Ти приходиш до мене у кожному снi…
Закриваю своi я заплаканi очi,
А на серцi журба, пустота у душi…
Вiдпусти моe серце, зроби щось, благаю!
Дай забути про тебе, не йди менi знову у сни…
Та у вiдповiдь сонце на небi свiтаe -
Цiлу нiч я проплакала, знову писала вiршi…
Як же жить менi далi без тебе? Незнаю…
Так невчасно у серце закралась печаль…
Знову день, знову нiч, знову вiршi тобi присвящаю…
Тa ти вiршi моi не читаeш, а жаль…
Ти думаeш, що я забула?
Ти думаeш, я розлюбила?
Нi, я просто перестала лiтати
Обрiзала наживо крила…
Як ранiше, думки всi про тебе
I в сни ти так само приходиш…
Ти думаeш я розлюбила…
Час лiкуе… Все з часом вiдходить.
Душа моя рветься на волю,
Та розум уперто тримаe…
Не бути нам разом з тобою
Та серце цей факт не сприймаe…
Ти думаeш я розлюбила?
Не хочу почути твiй голос?
I жити без тебе не в силах…
Та душу поборюe розум…
Ти думаeш, що я забула?
Не хочу в очах потонути?
I в мрiях ростуть новi крила…
Тебе я не зможу забути…
А помните фразеологизм «последнее китайское предупреждение»?
«Украинский долг» будет лучшим фразеологизмом столетия… и не только для Росии по газу в прошлом и настоящем… но и для Европы в будущем…
Русская ведущая на украинском концерте. Задумчиво глядит в список концертных номеров. С недоумением:
- Висела писенька??!