А жiнка в свiт приходить для любовi!
Любити маму - поки ще мала.
Любити лялю - тiльки пiдросла.
А коли вперше стала на порiг -
Любити небо i м’який морiг,
Дiм батькiвський i квiти чорнобровi,
Бо жнка в свiт приходить для любовi.
Вона росте - росте ii любов,
Ростуть бажання i надii.
I от приходять роки молодii,
I по землi вона не йде - несеться,
I прислухаeться до свого серця,
Що в гулi мiст чи в шелестi дiбров
Пiдкаже iй: - Прийшла твоя любов!
Це ж та любов, що перша i остання!
Такоi ще нi в кого не було!
До неi пiдступить не смie зло!
Вона яркiш, як сотня сонць, сiя!
Вона твоя! Вона лише твоя!
Ii тобi на сотню рокiв стане!
Це та любов, що перша i остання!
I вiдшумить весiльний водограй,
Та як же знову свiту не радiти,
Коли народжуються в тебе дiти!
I ночi всi недоспанi дарма,
Коли воно лепече вперше: - Ма…
I ти - свята, i в тебе в серцi - рай,
Хоч вiдшумiв весiльний водограй.
I от iдуть лiта, лiта, лiта…
Годуeш всiх, сама, бува, голодна
I часом нерви стримати не годна,
Та будеш захищати, як в бою,
Оту домашню каторгу свою,
Хоч сум торкаe очi i уста,
I хоч дуть лiта, лiта, лiта…
А якби все те розпочати знов?
Але ж обiд - щоденний - то любов!
Сорочка, чисто випрана, - любов.
I ночi, що не спала ти, - любов.
I пiсня, що спiвала ти, - любов.
I квiти, що посiяла, - любов.
I очi правнукiв яснii - то любов…
Було б все так, якби почати знов…
Жiноча доля в свтi - це любов!
Фантазiя! Ти сило чарiвна,
Що збудувала свiт в порожньому просторi,
Вложила почуття в байдужий промнь зорi,
Що будиш мертвих з вiчного iх сна,
Життя даеш холоднiй хвилi в морi!
Де ти, фантазiе, там радощi й весна.
Тебе вiтаючи, фантазiе ясна,
Пiдводимо чоло, похилене в горi.
Фантазiе, богине легкокрила,
Ти свiт злотистих мрiй для нас одкрила
I землю з ним веселкою з’днала.
Ти свiтове з’днала iз таемним…
Якби тебе людська душа не знала,
Було б життя, як темна нiч, сумним.
Рiдна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
I в дорогу далеку ти мене на зорi проводжала,
I рушник вишиваний на щастя дала.
I в дорогу далеку ти мене на зорi проводжала,
I рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвiте росяниста дорiжка,
I зеленi луги, й соловi’нi гаi,
I твоя незрадлива материнська ласкава усмiшка,
I засмученi очi хорошi твоi.
I твоя незрадлива материнська ласкава усмiшка,
I засмученi очi, блакитнi твоi.
Я вiзьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихiм шелестi трав, в щебетаннi дiбров.
I на тiм рушничковi оживе все знайоме до болю:
I дитинство, й розлука, i вiрна любов.
I на тiм рушничковi оживе все знайоме до болю:
I дитинство, й розлука, й твоя материнська любов…
Кохання, вiрнсть - iстини одвчнi.
Створили iх iще до нас, давно.
А ми… Що ж ми? Лиш випадковi стрiчнi.
Яке гiрке, яке гiрке вино!
Гiрке.гiрке.гiркшого немае,
Мов кров уся просякнута вином,
Коли в нас в головi душа палае,
Стаеш ти перед серцем лиш рабом.
А треба пити. То хороший звичай.
Його створили теж для нас, давно…
За нашу зустрiч! За прощання наше!
Яке гiрке, яке гiрке вино!
(Лiна Костенко)
- Мiша, привiт! У мене затримка, ось, вирiшила тобi подзвонити…
- Опа!!! … скiльки часу?
- Хвилин 10−15…
- З розуму зiйти! Це хто ж тобi сказав?
- Диспетчер
- I коли ти була в цього диспетчера?!!
- Мiш, ти чого таким тоном зi мною розмовляeш? Вiн по селектору сказав, що електрички затримуються на 10−15 хвилин з технiчних причин.
А Ви питаэте - Чому немаэ м’яса?
…
Тому що свинi вийшли в люди,…
корови - вийшли замiж, …
козли - одружилися, …
барани захистили дисертацiю i правлять краiною,
а кури здохли вiд смiху!
Злиденний одинокий eврей, проживаэ в комунальнiй квартирi зi слiпою матр’ю.
Одного дня cпiймав вiн золоту рибку. А та йому: - Вибачай, мене вже був зловив украiнець Микола але я втекла i лишилось лише одне бажання. Загадуй щось швиденько i вiдпускай…
- Спасибi рибко! Моэ эдине бажання: щоб моя мама побачила, як моя дружина вiша на шию моэi дочки двадцятимiльйонне намисто в моэму шестисотому «Мерседесi», припаркованому бiля басейну поруч з моiм особняком у Беверлi-Хллз!
Рибка: - Нiфга собi! Миколi ще багато чому треба повчитися у цих eвреiв!
За вiконцем весна розквiтала,
Небо повнилось першим дощем.
Я стояв i нарiзував сало
Величезним кухонним ножем.
Нiж ходив у руках методично
I чомусь пригадалось менi
Безневинне таке й симпатичне
Нiжне тiло тiэi свинi…
Пролетло життя мов хвилина
Добрим словом нiхто не зiгiрв,
Що ти бачила, бiдна скотина,
Лиш корито та засраний хлiв.
I тодi, мов обрiкши на муки,
Хтось встромив в твоэ серце ножа
Ти збагнула, що люди - тварюки,
I твоя вiдлетiла душа…
Ти далеко тепер, моя бджiлко,
У своiм, у свинячiм раю,
Я ж на кухнi сиджу…
П’ю горiлку…
I тебе потихеньку жую.
Я не злодiй, не кат, не злочинець.
В мене друзi, робота, сiм’я,
Та який же я, бл., украiнець
Якщо сала не iстиму я?!
Минуло літо і холодні роси
Сльозинками спадають сумовито
І жовті коси розпустила осінь,
І шаленіє в падолисті вітер.
А день іскриться вже не розмаїто,
Й немов туманом сповило світанки -
Не віриться, що віддзвеніло літо,
Садам лишивши теплоту рум’янку.
Калина зашарілася в намисті,
І яблука колишуться грайливо.
Є свій знадливий чар і в жовтім листі,
Бо осінь - дивна. Й трішечки журлива…
Любой фильм на украинском языке для русских автоматически становится комедией… да и для украинцев тоже…
Пояснювальна: Я не прийшла на роботу, бо не захотіла. Захочу і завтра не прийду.