За вiконцем весна розквiтала,
Небо повнилось першим дощем.
Я стояв i нарiзував сало
Величезним кухонним ножем.
Нiж ходив у руках методично
I чомусь пригадалось менi
Безневинне таке й симпатичне
Нiжне тiло тiэi свинi…

Пролетло життя мов хвилина
Добрим словом нiхто не зiгiрв,
Що ти бачила, бiдна скотина,
Лиш корито та засраний хлiв.
I тодi, мов обрiкши на муки,
Хтось встромив в твоэ серце ножа
Ти збагнула, що люди - тварюки,
I твоя вiдлетiла душа…

Ти далеко тепер, моя бджiлко,
У своiм, у свинячiм раю,
Я ж на кухнi сиджу…
П’ю горiлку…
I тебе потихеньку жую.
Я не злодiй, не кат, не злочинець.
В мене друзi, робота, сiм’я,
Та який же я, бл., украiнець
Якщо сала не iстиму я?!