Було це давно, в ту сувору годыну,
Коли кров’ю вмывалась земля Украини.
Вставали на сходи загравы червони,
Жылы три сестры в партизанським загон.
Сестрички -близнючки, колгоспныци диты,
их навить бийци не могли видризныты.
Вси трое чорняви, вси тры темнокоси,
Одна до однои як у казци схожи.
А дни то були незабутни и доси
Чужи ешелоны летилы з укосив.
Це плата фашизму за чорни руины,
За сльози вкрани, за кров Украини.
и ось коменданту доносяться висти -
Впиймало гестапо розвидныцю в мисти.
Якесь там дивча молоде та зелене.
«Ану приведить ии зараз до мене!»
ось руки тоненьки двочи,
чорнии брови, карии очи.
«Це ти -партизанка?»
«Це я партизанка!»
«Ану розказуй усе до останку!
Ни -то дорога одна - лиш до Бога!»
Мовчало дивча, не взнали ничого.
катували вид ранку до ночи
Гарячим богнетом випкали ий очи,
ий руки ламали, ий очи виймали
Мовчало дивча, та ничого не взнали.
ось комендант, перед тим, як стирляти,
Спитав на останку «А як тебе звати?»
Видкрились уста на хвилину
чуе гестаповець -«Я - УКРАИНА!»
Стояли тополи понури и голи, ии розстриляли у чистому поли.
знову спадають кривавии росы. знов ешелони летять з укосив.
знову пожари з ночи до ранку, знову впиймали нову партизанку.
Немов коменданта в окрип хтось укинув.
Стоть перед ним кароока дивчина.
Стоть и смиеться «Низащо не згину,
бо знову ти бачиш живу Украну!»
Цей смих коменданта дратуе и бисыть.
Комендант кричить - «Партизанку повисыть!»
Вин сам ий на шию вирьовку повисыв, вин сам ии вишав - оту УКРАНУ.
Та знову спадають кривавии росы,
Та знов ешелони летять пид укосы.
знову пожары вид ранку до ранку.
знову тремтять гестапивци вид лыхоманкы.
Осиннього ранку в село над Сулою
Ввийшлы партизани, вирвалися з боем.
Наляканий нимець схопився з постели
«Тикати? Куди? Хоч дерыся на стелю».
чуе вин крокы двочи на ганку, з автоматом в руках иде партизанка.
жах заповзае у душу змиину. знову вин бачыть жыву УКРАИНУ.
Як ти -карооку, як ти -темнокосу.
В ноги вин впав, пощады вин просыть.
«Ни, смерть тоби каже за чорни руины.
Ти чуеш, гестаповець! Я - УКРАНА!»