Ще вчора була я висока, як вежа.
Здаться ще трохи - дiстану зенiт.
I раптом, як вибух, - обвал пожежа.
Розтрощений камнь - уже не гранiт.

Руйновище вiри, i розпач, i розпач!
Пiд попелом смутку похований шлях.
Зажуренi друзi сахнулися врозтiч.
Посiяне слово не сходить в полях.

На те й погорльцi, - будуeмо хатку.
Над хаткою небо. А знов голубе.
Найвище умiння - почати спочатку
життя, розумiння, дорогу, себе…