Життя iде i все без коректур.
I час летить, не стишуэ галопу.
Давно нема маркiзи Помпадур,
I ми живем уже псля потопу.

Не знаю я, що буде пiсля нас,
в якi природа убереться шати.
Эдиний, хто не втомлюэться, - час.
А ми живi, нам треба поспiшати.

Зробити щось, лишити по собi,
а ми, нiчого, - пройдемо, як тiнi,
щоб тiльки неба очi голубi
цю землю завжди бачили в цвiтiннi.

Щоб цi лiси не вимерли, як тур,
щоб цi слова не вичахли, як руди.
Життя iде, i все без коректур,
I як напишеш, так уже буде.

Але не бiйся прикрого рядка.
Прозрiнь не бiйся, бо вони як лiки.
Не бiйся правди, хоч яка гiрка,
Не бiйся смуткiв, хоч вони як рiки.
Людинi бiйся душу ошукать,
бо в цьому схибиш - то уже навiки!