Оптимісти сумують також,
Правда якось інакше… по-своєму…
Коли з неба ллє рясний дощ,
Вони також ллють сльози солонії…
Оптимістам дана печаль.
Особлива печаль, інакша…
І на кожнім стоїть печать,
І у кожного доля страшна…
Не такі вже вони й прості…
І сміються, хай плакати хочуть…
Хай з берези летять листи,
Хай вогнями палають очі…
Оптимісти не вірять в любов…
Ні у що оптимісти не вірять!
У них, просто, - гаряча кров!
У них менше слів, більше діла…
Оптимісти дуже слабкі!
Від того, що життя - не корито,
Їм у душі плюють дурні,
Від того вони часто розбиті…
І страждають вони, як ніхто
Від образ і погоди мінливої,
Їм би фільмів цікавих про «то»
І холодного пива з піною!
Оптимісти пробачать тебе,
Скажуть: «Брате, ну з ким не буває?!».
Тільки знай: то омана усе!
Видно, шось вони таки знають…
І, коли поміж огорож
Ти їх стрінеш з душею простою,
Памятай, що їм сумно також!
Правда, якось інакше… по-своєму…
© Паша Броский