Семья - это не то место, где всё идеально, а то, где прощают друг друга!
Мило когда любовь с первого взгляда становится любовью до последнего вздоха.
Мы - две частицы разного заряда,
Мы, как магниты разных полюсов…
Едва почувствовав сердец разряды,
Чуть сблизившись, вдруг оттолкнемся вновь.
Живу я без тебя который вечер,
Все реже мысли тянутся к тебе…
Кого благодарить за нашу встречу?
Поклон отвешу страннице-судьбе…
Меж нас всего полсотни километров,
Но пропасть между нами без границ.
Я потеряла счет мучительным рассветам,
Не я твой сон сгоняю трепетно с ресниц…
Мне без тебя бывало одиноко,
Мой мир, душа разбились на куски:
Звонит набат и в сердце так жестоко
Сгорит мечта… Одна ее спасти
Я не пытаюсь… Стоит ли? Довольно…
Спрошу тебя: с тобой нам по пути?
Идти по битому стеклу не больно…
Прости мою любовь, стихи прости…
Ты промолчишь, исчезнешь, не ответишь,
И я замкнусь с собою тет-а-тет…
Исчезну с «горизонта» - не заметишь…
Банальный, предсказуемый сюжет…
Воздушный замок превратится в пекло,
Обрушатся хрустальные мечты,
И чувствам не восстать уже из пепла:
«Цедить» любовь из пальца - это глупо,
Она должна голубкою парить,
Молчу, в душе опять все стало глухо,
Намеренно позволю погасить
В пространстве вариантов зори света,
Что освещали путь мой… В них парю…
Ищу тебя… И снова без ответа
Тебе любовь свою я просто так дарю.
Да и возможно ли дарить не просто,
Не от души, не искренне? Конечно, нет…
С разбегу в безысходность ткнулась носом:
Ты - просто друг - вот вывод и ответ…
А завтра чувства высохнут на сердце,
Как роза высыхает на песке,
Жаль, от тебя в аптеке нету средства…
Печаль в моих глазах, душа в тиски…
Любовь прошла-это когда он тебе изменяет, а тебе до П. ЗДЫ
Глаза… говорят больше, чем слова,…поэтому когда больно… мы отварачиваемся…
Никогда не откладывай на завтра, собираясь обнять человека сегодня.
Важно внутреннее Содержание, а не внешняя Форма…
Тот, кто любит так сильно, что хотел бы любить в тысячу раз сильнее, все же любит меньше, нежели тот, кто любит сильнее, чем сам того хотел бы
Казанова
Бесшабашный и веселый Казанова
Начинаешь ты игру свою снова.
Как легко с тобою рядом быть,
Как опасно вдруг тебя полюбить.
Ты идешь на абордаж, в который раз,
Точно знаешь силу своих глаз.
И от них уже не спрятаться, не скрыться,
По ночам они теперь будут сниться.
Наслаждаешься и празднуешь победу,
Следующую запланировал ты в среду.
Ты слезинку с глаз девичьих смахнешь,
Повернешься и в бой новый пойдешь.
Но мне кажется, мой милый Казанова,
Что история твоя совсем не нова,
По дороге ты проторенной идешь.
Только что в конце пути ты найдешь?
Я желаю тебе найти,
В бесшабашном твоем пути,
Ту, которую не сможешь победить,
А захочешь ее нежно любить.
И она тебе ответит тем же,
Распахнув души своей одежды.
И тогда вместо страсти роковой,
Ты прошепчешь: «Будь моей женой».
ЛЮБОВЬ ОБМЕНУ И ВОЗВРАТУ НЕ ПОДЛЕЖИТ.
Красота в глазах Смотрящего…
Боритесь за тех, кого Любите, за тех кто дорог… Ведь жизнь - это Борьба и разве не это делает ее столь увлекательной и захватывающей… Все в ваших силах и Божьих руках… Ведь стоит только захотеть и попросить… Мы все Дети Одного Отца!!!
Ти все життя чекаєш принца? І що? Ще не зявився? І ти все одно не перестаєш чекати називаючи це оптимізмом… А може це називається зовсім по іншому? Ніколи не замислювалася?
Кожен Новий рік вона очікувала з нетерпінням, і не подарунки її цікавили під ялинкою, а спроба ще раз загадати бажання у бій курантів. Бажання, ну звісно ж про нього. Адже, може саме в цьому році пощастить… І ти віриш… Хоча уже давно потрібно було б відкинути це від себе і ставити інші цілі та реалізовувати інші мрії.
Але як? Прочитані десятки книг, остання навіть допомогла аж на місяць! Вітаю, це перемога, бо раніше тебе вистачало лише на декілька днів. Але ж змогла протягом місяця жити не ним… Отже може колись вийде так жити і все життя?
А поки це не настане, все буде повертатися на свої місця: ти будеш приходити у порожню квартиру, не знімаючи взуття присідати коло дверей і дивитися в темряву. А потім, ти все ж візьмеш себе в руки, завариш чаю з м’ятою. І знову думки будуть заповнювати пустку, але лише до сну. Ти не зможеш відразу заснути. Далі музика, вино і темрява, адже ти уже її не боїшся. Ти повинна була стати сильнішою за неї, бо його уже нема поруч і не обійме він тебе ввечері перед сном і не заснеш ти у його обіймах. Тобі залишилися лише спогади.
Ти постійно повторюєш: «Я сильна, я сильна, я…» і … не допомагає, сльози все одно котячись з обличчя і капають на холодну підлогу. Ти навчилася зігрівати тіло, адже ти завжди мерзнеш. Тебе рятує чай, алкоголь, гаряча ванна. Але ти не навчилася зігрівати душу. Їй холодно… пройшло більше двох років. Раніше, ти рахували дні, тепер уже ні… а навіщо? вести відлік нереалізованим мріям, почуттям та коханню…
Іти звісно можеш йому зателефонувати, нагадати, що ти ж все-таки живеш на тому ж світі що і він. Але тебе стримує… стримує той факт, що тебе колись викинули як кішку, якою набавилися, на холодну вулицю. І розумієш, що в його світі для тебе немає місця… Та й тобі гордість не дозволить. Вона дозволяє лише плакати…
Ти за останній місяць навіть уже почала закохуватися, тобі почали подобатися чоловіки, але місяць закінчився, і настав час спогадів, сліз і вина… І ти знову чекаєш тих декілька днів, коли прочитавши ще одну із мільярдів книжок зможеш на декілька днів, тижнів зрозуміти, що в тобі є щастя і те тепло, якого не вистачає, і кохання точно там же лежить… І не те, щоб ти цього не знала… просто північ, у будинку навпроти потихенько гаснуть вогники залишаючи тебе сам на сам. І думки самі повертаються в минуле…
Ти шукала… ти пробувала… ти втікала в інші країни (і зараз пробуєш), але не вийшло, і ти знайшла тисячу причин щоб відмовитися від пошуків (гордість, лінь, доля) і тобі це вдалося. Але ж завтра настане новий день, і він знову принесе якусь ситуацію, спогад, чи просто погляд, що дасть надію…
Може завтра, ти забудеш про нього, може завтра закохаєшся, а може все буде як завжди, ти прийдеш у пусту квартиру, постоїш біля дверей, не знімаючи плащ витягнеш з холодильника мартіні і будеш думати про нього. А може все ж забудеш його, і в твоєму житті з’явиться людина, яка не залишить часу на минуле і з нею тобі захочеться будувати майбутнє.
Завтра буде новий день, тож побачимо. А поки, добраніч, і нехай присниться щось дуже хороше, і тепле… але не він…
Боишься к ней подойти? Напейся и подползи!
иногда смешно смотреть на тех, кем пытаются заменить отсутствие тебя